«Ти – вічний біль, Афганістан!»
З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.
Тридцять два роки тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Тільки з України в Афганістані воювало 120 тисяч солдатів і офіцерів. З них 3360 не повернуться додому ніколи. А тих, хто і зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. Та вони не нарікають на долю, не вважають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи.
Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки. Та найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті.
У день виведення військ з Республіки Афганістан ми згадуємо всіх, хто віддав своє життя. Ми схиляємо голови перед їхньою світлою пам’яттю. Будучи взірцем військової доблесті та героїзму, вони вічно будуть жити в серцях нинішніх і майбутніх поколінь.
Серед воїнів-афганців є і наш односельчанин Винник Іван Богданович. Він загинув під час виконання бойового завдання. В пам'ять про загиблого воїна, на стіні школи села Мар'янівка встановлено меморіальну дошку, а в бібліотеці школи висить його портрет та інформація про нагороди.
